Сценарій літературного свята "Кохання безкрає помчить наші душі увись …" (В. Сосюра)

Виховні цілі. Виховати в учнів почуття вірності й благородства в дружбі й коханні.

Обладнання. На сцені плакат “Кохання безкрає помчить наші душі увись...”            (В. Сосюра); вислови видатних людей про кохання:

Якщо ви камінь - будьте гранітом,

Якщо ви квітка - будьте трояндою,

Якщо ви людина - будьте коханням.

                                                              Б. Джонсон

Любов - маяк, який допомагає здолати бурю.

                                                                  В. Шекспір

Кохання варте стільки, скільки варта сама людина,

яка його відчуває.

                                                                                     Р. Роллан

Хід свята

Звучить пісня "Берег любові"

Стрілися двоє, що долею схожі,

Може, десь тут, або, може десь там...

Дивляться в очі: чи вірити можна                                  Теплій руці і привітним словам?

Берег любові в далекім тумані,

І допливем, коли тільки удвох,

І допливем, коли спільне бажання...

Берег любові і хвилі тривог.

Стрілися двоє в житейському морі,

Може сьогодні, а може, колись...

В серця питаються: йти далі поруч                                      Чи, постоявши, навік розійтись?

Стрілися двоє - так просто і звично,

Хочеться радісне слово сказать...

Чом у тебе печаль на обличчі?

Чом на щоці в тебе тиха сльоза?

Ведучий 1. Дорогі друзі, вибачте нас, що трохи сумним віршем

розпочали наше свято. Але ж яка висока і прекрасна мудрість у цих рядках. У кого з нас, кому за 20, 30, а то в 16 не бриніла щемлива душа, коли вслухаєшся в мудру, сердечну пісню, коли чуємо ніжні слова. У такі хвилини хочеться любити, вірити, сподіватися, прощати.

У нас з вами є сьогодні прекрасна нагода послухати ніжні пісні, сонети, поеми, звернутися до спогадів і мрій про світле почуття, яке не обминуло ні фараонів, ні царів, ні поетів.

Ведучий 2. Кохання. Різні віки, різні мови... Все різне. Єдине - кохання!

Ведучий 3. Він і вона... Кохання і ніжність, відчай і розпука - це вічні теми поезії.

Воно - "вогонь і лід", поезія і проза,

 воно, як пісня, без кінця та краю,

що лине над безкраїми степами,

як біг струмка, як грім і блискавиця,

як зірка, квітка, що вража сміливця

 красою й простотою водночас.

Кохання - все, що є, було і буде.

Воно зігріє в свята й будні.

Ведучий 4. Найкращими словами, що знайшли своє місце в

найпотаємніших глибинах сердець, передають закохані одне одному свої почуття, розповідають про радість і щастя, про тугу і біль.

Ведучий 1. Саме кохання - джерело творчого натхнення багатьох поколінь. До цієї одвічної теми зверталися художники, композитори, скульптори, філософи.

Так, Франческо Петрарка - найвидатніший майстер сонета Італії XVI століття, Вільям Шекспір - великий поет доби Відродження, Фрідріх Шіллер - видатний німецький поет Просвітництва.

Джордж Байрон, Генріх Гейне, Віктор Гюго, Олександр Пушкін, Іван Франко, Леся Українка, Марина Цвєтаєва - поети всіх часів і всіх народів оспівували почуття кохання. Палке чи ніжне, пристрасне чи мрійливе - воно знайоме всім.

(Пісня "Квітка Розмарія")

Ведучий 2. Любов, таємнича і загадкова, стояла і стоїть біля витоків тих миттєвостей, коли в душах виникає щось незбагненне животворяще, викликає подив і захоплення, вводить до світу краси та величі.

У музичному супроводі звучить вірш В. Сосюри “Так ніхто не кохав...”

Читець.

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

 Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання.

Дише тихо і легко в синяву вона,

Простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

І тремтить од солодкої муки...

В'яне серце моє од щасливих очей,

Що горять в тумані наді мною...

Розливається кров і по жилах тече,

Ніби пахне вона лободою...

Гей ви, зорі ясні!.. Тихий місяцю мій!..

Де ви бачили більше кохання?..

Я для неї зірву Оріон золотий,

Я - поет робітничої рані...

Так ніхто не кохав. Через тисячі літ

Лиш приходить подібне кохання.

В день такий розцвітає весна на землі

І земля убирається зрання...

Дише тихо і легко в синяву вона,

Простягає до зір свої руки...

В день такий на землі розцвітає весна

І тремтить од солодкої муки.

Ведучий 3. У житті кожної людини настає мить, коли два погляди зустрічаються, а серця, вражені золотими стрілами Амура, втрачають крапелинки крові, якими ангели виводять на скрижалях життя звичне й неповторне слово "кохаю".

У музичному супроводі звучить сонет Ф. Петрарки

Сонет № 61

 Читець

Благословенні будьте, день і рік,

І мить, і місяць, і місця урочі,

Де спостеріг я ті сяйливі очі,

Що зав'язали світ мені навік!

Благословен вогонь, що серце пік,

Солодкий біль опечаленої ночі                                                                І лук Амура, що в безоболоччі                                                       Пускав у мене стріл ясний потік!

Благословенні будьте, серця рани

І вимовлене пошепки ім'я

Моєї донни - ніжне і кохане,

І ці сторінки, де про неї я

Писав, творивши славу, що не в'яне,

Й ти, неподільна радосте моя!

Ведучий 4.  Кохання всесильне. І немає такого народу, який не складав би пісень або сказань про почуття, перед яким безсилі моря і гори, відстань і час, сили природи і людини. Петро і Февронія, Тахір і Зухра, Трістан та Ізольда, Ромео і Джульєтта.

Відкривається завіса. На сцені вазони-дерева, кущі, балкон, обплетений квітами.

Виконується фрагмент з трагедії В.Шекспіра "Ромео і Джульєтта"    Ромео.

Та тихо! В тім вікні сяйнуло світло!

Там схід, сама ж Джульєтта - ясне сонце!

Зійди ж, прекрасне сонечко, і сяйвом

Блиск заздрісного місяця убий!

На руку ось схилилась край віконця,

Притиснувши долоню до щоки...

Якби мені за рукавичку бути

І доторкатись до щоки її!

Джульєтта.

О лишенько!

Ромео! О, навіщо ти, Ромео?

Зміни своє ім'я, - зречися батька.

Як ні, то присягни мені в коханні,

І більше я не буду Капулетті.

Лише твоє ім'я - мій ворог лютий.

А ти - це ти, а зовсім не Монтеккі...

Та що ім'я? Назви хоч як троянду,

Не зміниться в ній аромат солодкий!

Хоч як назви Ромео - він Ромео.

Найвища досконалість все ж при ньому

Хоч би він був і зовсім безіменний...

О, скинь же, скинь своє ім'я, Ромео!

Воно ж не є тобою, і взамін

Візьми мене усю!..

Ромео.

Ловлю на слові!

Назви мене коханим і умить

Я вдруге охрещусь і більш ніколи

Не буду зватися Ромео.

Джульєтта.

Хто ти,

Що, притаївшись під серпанком ночі,

Мою підслухав таїну сердечну?

Ромео.

Яким ім'ям назвать себе - не знаю.

Своє ім'я ненавиджу я сам!

Свята моя, адже ж воно - твій ворог.

Я б розірвав його, коли б воно

Написане стояло на папері!

Джульєтта.

Мій слух не похопив ще й сотні слів

Із уст твоїх, а голос я впізнала:

Хіба ти не Ромео, не Монтеккі?

Ромео.

О ні, свята, знай: що не те й не інше,

Якщо вони для тебе осоружні.

Джульєтта.

Як ти зайшов сюди, скажи, й навіщо?

Як міг ти перелізти через мур?

Адже високий він і неприступний

Згадай-но хто ти; смерть тебе спіткає,

Як з наших хто тебе застане тут.

Ромео.

Кохання принесло мене на крилах.

І не могли цьому завадить мури;

Кохання може все і все здолає, -

Твоя рідня мені не перешкода.

Джульєтта.

Моє лице ховає маска ночі,

Але на нім пала дівочий стид,

Що ти в цю ніч мої слова підслухав.

Хотіла б я пристойність зберегти,

Від слів своїх відмовитись хотіла б,

Хотіла б я... та годі прикидатись!

Мене ти любиш? Знаю, скажеш: "Так"...

Тобі я вірю, з мене досить слова.

Ромео.

Клянусь цим місяцем благословенним,

Що сріблом облива верхи дерев...

Джульєтта.

О, не клянися місяцем зрадливим,

Який так часто змінює свій вигляд,

Щоб не змінилася твоя любов.

Ромео.        То чим я поклянусь?

Джульєтта.

Не треба зовсім,

Або, як хочеш, поклянись собою –

Душі моєї чарівним кумиром, -

І я повірю...

Ромео.       Серця почуттям ...

Джульєтта.

Добраніч любий! Теплий подих літа

Нехай цю бруньку ніжного кохання

Оберне в пишну квітку запашну,

Коли з тобою зійдемося ще раз.

Добраніч! Хай у тебе переллється

Той мир, що вщерть моє сповняє серце!

Ромео.        Без нагороди так мене покинеш?

Джульєтта. Якої ж нагороди хочеш ти?

Ромео.         Повинна ти в коханні присягти.

 Джульєтта.

 Я присяглась раніш, ніж ти просив,

Проте я хтіла б клятву ту забрати.

Ромео.       Забрати клятву? О, навіщо, люба?

Джульєтта.

 Щоб бути щедрою і знов віддати.

Таж я того жадаю, що вже маю:

Як море, доброта моя безкрая.

Як море, дна не має і любов,

Що більше їх я віддаю тобі,

Тим більше їх у мене зостається,

А їм немає меж...

(Мама кличе за сценою)

У домі гамір!

Прощай мій любий!.. Няню, я іду!

Не зрадь мене, Монтеккі мій коханий.

Хвилину почекай, я повернусь.

(Виходить)

Ромео.

О ніч свята! Благословенна ніч!..

Та ніч тепер... А що, як все це сон?

Такий солодкий сон, що я боюсь –

Він не обернеться ніколи в дійсність.

Джульєтта.

Ромео, стій! О; стій! Якби мені

Сокольничого голос, щоб назад

Змогла я сокола мого вернути!

Неволі голос надто слабосилий,

А то б я потрясла печеру ехом,

Й повітря голос більш, ніж я, захрип.

Повторюючи це ім'я невпинно:

"Ромео, де ти? Де ж ти, мій Ромео!"

Ромео.

То кличе знов мене моя душа!

Бринять, як срібло, голоса коханців, -

Мов ніжна музика милує вуха!

Джульєтта. Ромео!

Ромео.         Люба!

Джульєтта.

 Милий, завтра вранці,

Коли прислать до тебе посланця?

Ромео.        Найкраще о дев'ятій.

Джульєтта.

Прощай! Прощай! Тяжкий час розставання...

О, стільки в нім солодкого страждання,

Що все прощалася б, хоч і світає!

(Виходить)

Ромео.

Тебе хай сон і спокій повивають!

Як хтів би тим сном спокійним бути,

Щоб тут в солодких мріях все забути!

Тепер до келії отця святого –                                                     Почуть пораду хочу я від нього.

(Покидає сцену).

Ведучий 1. Перше кохання, кажуть, найчистіше, мабуть, тому, що приходить рожевим серпанком юності, зачіпає серця крилом ліричної пісні, збурює почуття, перетворюючи всі думки в солодкі мрії, що несуть у вир романтики.

( Пісня " Він мріяв")

Ведучий 2. Кохання... Пристрасне й жагуче. Воно часто не гине навіть у серці безнадійно закоханого.

Звучить поезія Ж. Руссо “Далеко від тебе!”

Читець.

Далеко від тебе

Так тягнуться дні!

Уполі й у небі –

Скрізь тужно мені.

В зеленому борі,

Коли ти не йдеш,

Все темне, й суворе,

І хмуре без меж.

Лиш день я побуду

Без тебе в журбі,

Шукаю я всюди

Твій слід у юрбі.

Немає... Стікає

Сльоза по сльозі.

Я плачу в одчаї,

Вмираю в нудзі.

Та серце радіє,

Як голос твій чуть,

До тебе в надії

Рушаю у путь.

Відкриєш уста ти –

У небі я десь;

Почнеш обнімати –            Тремчу я увесь.

( Вірш звучить під музичний супровід)

Ведучий 3. Кохання - це чаша, наповнена краплинами радощів і страждань, злетів і падінь, надій і розчарувань. Розбити її - означає навіки зранити гострими скалками душу, зламати ніжну квітку, напоєним п'янким вином щастя. Пелюстки таких квітів, свіжі та прив'ялі, вранішні й вечірні, весняні й осінні, торкнувшись поетичного таланту, впали безцінними перлами на палітру. Чи можна забути слова Дж. Байрона ?..

Коли сниться мені, що ти любиш мене,

Ти на сон мій не гнівайся, люба,-

Тільки в мріях я маю те щастя моє,

Кожний ранок - оплакана згуба.

Любий сон! Забери собі силу мою,

А мені дай безсилля розкішне,

Може, знов, як і в ту ніч, я буду в раю,

Ох, яке ж то життя буде пишне!

Смерть і сон - кажуть люди - то браття рідні

Сон є образ мовчазної смерті.

Коли смерть може дать кращий рай, ніж у сні

То я прагну скоріше умерти.

Ох! Не хмур, моя мила, брівок лагідних,

Не гадай, що я надто щасливий...

Коли грішний був сон, - я спокутував гріх:

Зник без сліду мій сон чарівливий...

Хоч я бачив, кохана, твій усміх у сні,

Не карай ти мене за примари!

Після мрій чарівних прокидатись мені –                                 Се страшніше від всякої кари!

Ведучий 4. Відомий французький письменник Андре Моруа одного разу пішов у театр і там почув, як незнайомка запитала у своєї подруги: "Як бути коханою?" І він дає пораду:"Кохання починається з радісного відчуття власної сили, що поєднується зі щастям іншої людини. Подобатись - означає і дарувати, і брати. Ми ніколи не набриднемо дівчині чи жінці, коли станемо говорити про її уподобання і красу, коли будемо розпитувати про її дитинство, і смаки, і про те, що її засмучує. Ви ж ніколи не набриднете юнакові і чоловікові, якщо попросите розповісти його про себе самого. Скільки жінок здобули собі славу чудових слухачок! Врешті і слухати немає потреби, досить лиш робити вигляд, що ви слухаєте.

Ведучий 1. Жінка... Скільки про неї сказано і написано. В усі віки їй поклонялись художники, поети, музиканти. Вона була мрією, усмішкою, сумом, вселенською радістю і безмежною тугою.

Її звали Лаура, Беатріче, Єлена, Венера, Нефертіті, Марія, Ксенія, Ганна...

Багато з них стали символами: відданості і вірності - Пенелопа; краси і жіночності - Єлена; натхнення і поваги - Лаура і Беатріче; мудрості і державного розуму -  Ольга і Роксолана; непокірності ворогові -  Євпраксія; святої любові до людей -  Марія.

(Пісня" Роксолана ")

Ведучий 2. Життя буває немилосердним і жорстоким, ставлячи на шальки терезів долі закоханих. Любов... Солодка , мов мед, і гірка, мов полин-трава. Серед ураганів життя і штормів долі можуть розійтися стежки, що тільки-но з'єднались, навіки розімкнуться руки, що так і не встигли переплестися...

Читець.

Звучала Шуберта мелодія велична!

"Ніколи!" - ви зрекли тоді, як попри вас

З очиць світилася блакить меланхолічна.

"Ніколи!" - ствердили, і погляд ваш пригас,

Немов потьмарена медаль середньовічна.

Проте запоною шляхетність горда й вічна

Рум'янцем вам лице залляла водночас.

Одне лиш слово ви сказали, повні зваги

Освідчуючись вам, я не звертав уваги

На вашу посмішку та риси чарівні.

Душа принадніша, ніж ваші очі сизі,

І, дивлячись у них, я шкодував, маркізо,

Що серце квіткою закрилось в ній.

( Вірш А. де Мюссе звучить у супроводі музики Ф. Шуберта )

Ведучий 3. Кохання... Вічне почуття... У всіх народів і у всі часи. І хоча б якою мовою про нього говорили, всім і повсюди воно буде зрозуміле, тому що торкається найтонших струн людської душі.

1  учень.

Любов - над бурі зведений маяк,

Що кораблям шле промені надії,

Це - зірка провідна, яку моряк                                         Благословляє в навісній стихії.

2 учень.

Сердцам, соединяющимся вновь,

Я не помеха. Никогда измене                                 Любовь не изменить на нелюбов                                                         И не заставить преклонить колени.

3        учень.

Lоve’s nоt Tіmе’s fоо1, thougt sosy lірs аnd сheeks

Within his bending sickle’s соmраss соmе;

Love аlters not with his brief hjurs and weeks,

Вut bears it out even to the edge of doom.

2 учень.

А если я не прав и лжет мой стих

То нет любви и нет стихов моих!

                                       В. Шексір

(Переклади Д. Паламарчука, С. Маршака, В. Орлика)

 Ведучий 4.  Кохання і любов - категорії вічні. Попри всі біди, злигодні, попри всі катаклізми, у світі владарює чистота, честь, гідність і Любов. Любов не помирає, не розвіюється попелом. Вона живе скрипкою, словом, подихом вітру.

Звучить вірш Л. Костенко “Моя любове! Я перед тобою...”

Ведучий 1. Світ кохання живий, він вічно живий і сьогоднішній. У ньому й тепер насолоджуються тишею Дафніс і Хлоя, шукає Ізольду Трістан і пам'ятає мить чудову Пушкін. Іноді цей світ шле нам посланців. Це ті, хто нас любить.

Ведучий 2. У Монтеля є одна нехитра історія. Він розповідає про країну, де цар у новорічну ніч посилає підданим у дарунок вогонь з        власного вогнища, і коли з'являється з факелом царський гонець, усі вогні, що досі горіли в домі, гасять. І це так невимовно людяно: будинок стоїть у непроглядній темряві, відчинений, сповнений довіри до світу, який обдарує його милосердним вогнем. Чекаймо і ми цього милосердного вогню щиро, з вірою у диво Кохання...

Звучить пісня на сл. і муз. В. Івасюка “Поглянь, усе навколо зацвіло...”